7 дивовижних тварин, про яких ви, напевно, не чули

Усі знають про таких диких тварин, як вовки, слони, крокодили, можливо, навіть бачили їх наживо. Однак природа така різноманітна, що ви можете навіть не здогадуватися про існування в ній деяких тварин. А якщо і дізнаєтеся назву, то уявлення про їхній зовнішній вигляд напевно буде сильно відрізнятися від реальності. Саме про таких невідомих мешканців Земної кулі і піде мова.

Імператорський тамарин

Імператорський тамарин – це вид милих мавпочок із сімейства ігрункових. Вчені вперше відкрили цей вид у 1907 році. Домівкою тамаринів служать тропічні ліси Південної Америки.

Цих особин легко відрізнити від інших представників сімейства за шикарними вусами, які розвіваються в різні боки. Хутро приматів, як правило, пофарбоване в темний колір, а ось вуса і борода у них білі, наче сиві.

Дивовижним є їхній розподіл соціальних ролей деревних приматів. Так, очільником зграї є не самець, як це заведено майже у всіх тварин, а найстаріша самка.

Носач

Ще одним цікавим приматом є носач. Це досить рідкісний вид мавп сімейства мавпових.

Їхня кумедна зовнішність відразу запам’ятовується людям завдяки довгому носу, якого немає в інших тварин. Причому за розміром і положенням носа можна відразу визначити стать примата. Так, у самок ніс невеликий, витончений, трохи кирпатий догори, а в самців усе навпаки – великий краплеподібний ніс опущений донизу.

Носачі – справжні плавці серед приматів: просто з дерев вони з легкістю можуть стрибати у воду і пересуватися під водою на відстань 20 метрів.

На жаль, кількість особин постійно скорочується незважаючи на те, що носач занесений до Червоної книги. Зустріти таку дивовижну мавпу можна тільки на острові Борнео.

Рожева риба

Риба-лопата (рожева риба) – дуже рідкісна тварина, про поведінку якої мало що відомо.

Плавники рожевої риби більше схожі на руки, і з їхньою допомогою вона пересувається по морському дну. Риба-лопата – досить нерухома тварина, тому любить неквапливо блукати неглибокими прибережними водами.

П’ятдесят мільйонів років тому ці риби “ходили” всіма світовими океанами, а зараз вони перебувають на межі зникнення й існують лише зі східної та південної частини Австралії.

Сіфака

Сіфака – це справжнє диво Мадагаскару. Ці мавпочки, а точніше – напівмавпочки, належать до сімейства індрієвих і відкриті наукою зовсім недавно – у 2004 році.

Милі лемуровідні мавпочки облюбували густі ліси східної частини острова. Для остров’ян усі лемури, а особливо сіфаки, є недоторканними і шанованими тваринами.

Ай-ай

Мадагаскар – острів найдивовижнішої фауни. Тварина ай-ай – ще одне тому підтвердження. Назву звірку дав французький натураліст, коли почув, як люди вперше реагують на цю особину. “Ай-ай!”- так він і зафіксував у своїх документах. Примат також відомий як айє-айє або мадагаскарська руконіжка.

Коли вченим вперше на очі потрапило це кумедне створіння, вони довго не могли вирішити, до якої групи його зарахувати: гризуни чи примати. У середині двадцятого століття ай-ай перебували на межі вимирання, проте вченим вдалося врятувати популяцію.

Найвідомішою руконожкою є персонаж мутиплікаційного фільму “Мадагаскар”, особистий радник короля лемурів – Моріс.

Риба паку

Паку – риби родини піраньєвих, проте від своїх страхітливих родичів відрізняються рослинним раціоном, перевагу віддає горіхам.

Риби паку населяють притоки Амазонки та Оріноко, а також самі річки.

Відмінною рисою рослиноїдної паку від усім відомих піраній є форма зубів. Зуби паку неймовірно схожі на людські, тому паку часто називають рибою з людськими зубами.

Червоногуба риба

Червоногуба риба також відома під назвою кокосовий нетопир або риба-ластівка. Губи риби настільки яскраві, що складається враження, ніби вона спеціально фарбує їх.

Мешкає риба-ластівка поблизу Галапагоських островів. Дивно, що червоногубе морське створіння геть не вміє плавати, тож пересувається по дну океану за допомогою ластоподібних ніг.

Дивлячись на таких представників фауни, неможливо не дивуватися розмаїттю та уяві природи. Деякі особини перебувають на межі зникнення, інші мешкають виключно в одній точці Земної кулі, і можливості побачити їх немає. Однак кожне з них заслуговує на увагу та визнання.