Кішка-мандрівниця або перевіряйте багаж виходячи з дому

Минулого року я закінчила школу, і, як личить сучасній молодій дівчині з хорошої сім’ї, вступила до педагогічного університету, що знаходиться в місті. З початком навчального року відбулися зміни в моєму житті – довелося переїжджати в гуртожиток. Але я давно хотіла спробувати жити окремо, тож до переселення морально була готова.

Складніше було моїм домашнім. Мама ні-ні, та й заплаче, тато теж помітно нервував. І навіть наша кішка Бася не хотіла мене відпускати, ходила по п’ятах, не давала кроку ступити. Загалом, вирвалася я з-під батьківського крила і вирушила гризти граніт науки.

Перші місяці було дуже складно: новий виш, одногрупники, серйозні вимоги щодо навчання. Одним словом, нудьгувати було ніколи. Змогла повернутися додому тільки після першого семестру на новорічні канікули, але зате з відмінно складеною сесією і стипендією щонайменше ще на півроку. Домашні дуже зраділи, а Бася зустріла мене міцними обіймами. Кілька днів не відходила, постійно підіймалася на руки або терлася біля ніг.

Канікули пролетіли швидко, і мені потрібно було повертатися на навчання. Бася перша залізла у валізу і приготувалася їхати зі мною. Я її дістала і продовжила складати речі. За хвилину кішка знову була в багажі, тільки ще й викинула з нього все, що я встигла скласти. Я знову її діставала, вона знову забиралася. Так тривало досить довго, поки я не видворила її з кімнати і не зачинила двері. Зібравши валізу і сумки, я пішла прощатися з батьками. Потім зрозуміла, що спізнююся на автобус, наспіх застебнула блискавку і вирушила в дорогу.

Поки їхала, батьки дзвонили, турбувалися, як я доберуся. Розповіли, що кішка кудись поділася, напевно, пішла мене проводжати і загуляла. Щойно я дісталася автовокзалу, мене зустріла подружка і, за сумісництвом, сусідка по кімнаті, запропонувала допомогти донести речі. Дорогою вона стала скаржитися, що в мене якась “жива” сумка – здається, що там щось перекочується. Я відповіла, що мама напакувала різних баночок і контейнерів з їжею, ось вони і перекочуються.

Добравшись до гуртожитку, ми вирішили розібрати мій багаж, щоб продукти не зіпсувалися. Відкрили блискавку і дістали мою неабияк пом’яту Басю! Видно, поки я прощалася з батьками, вона все ж застрибнула в сумку. Сказати, що ми були в шоці – нічого не сказати. Одразу стала думати, що робити з твариною, адже в гуртожитку не дозволяється тримати будь-яку живність.

Кішка теж не відчувала особливого захвату від переїзду, тому відразу почала горланити. Ми з сусідкою зрозуміли, що якщо дізнається комендант, то цілком може нас виселити. Тому стали продумувати, як будемо ховати Басю. Довелося робити додаткову звукоізоляцію на дверях за допомогою ковдри і подушок. Я виходила з кімнати, кішка починала за мною “плакати”, сусідка завішувала двері, а моє завдання було оцінювати рівень шуму з коридору. У кімнаті, за ліжком обладнали для нашої пухнастої “сусідки” коробку, щоб у разі перевірки її можна було закрити. А коли сусіди по поверху стали ставити запитання, що за дивні звуки доносяться з нашої кімнати, ми розповідали, що це така гра: хто кого “перем’якає”.

Після того, як ми придумали, як приховати кішку від пильних очей коменданта, я почала розбирати свої сумки, і виявила, що частини речей усе-таки бракує – вочевидь, Бася “виклала” деякі вдома, щоб комфортніше розміститися.

Ховали ми нашу “бандитку” весь тиждень. На вихідних приїхав тато і відвіз кішечку додому, а заодно привіз мені відсутні речі.